Саме тому, що вічністю хочу насолоджуватися з Творцем !..

Але про все по порядку. Я народився в карпатському містечку Сколе, де виріс, провів дитинство, 11 років ходив у школу №1... Доля склалася так, що я не зміг поступити саме туди, де я хотів - на факультет журналістики, тому я опинився на комп'ютерній спеціальності в Природничому коледжі університету імені Івана Франка. Комп'ютерну справу я любив ще зі школи - завжди останнім виходив з уроку інформатики - тому не робив ніяких проблем зі своєї "переорієнтації спеціальності", вчився помаленьку і навіть мав деякі успіхи. Життя моє в гуртожитку проходило трохи нудно: пари, трохи повчився, трохи поїв, поспав, деколи з другом пива випив чи телевізор подивився от і все. Зараз можу сказати чесно: суцільна нудота. Просто живеш і не знаєш навіщо. І ще цікава деталь мого першокурсного життя: у мене було велике бажання на зимовій сесії здобути середній бал 4 і отримувати стипендію. Мовляв, якщо ти отримуєш стипендію - ти справжній студент!

Якось у жовтні якийсь невідомий мені рух "КЕМПУС" в гуртожитку безплатно роздавав журнали "Великі зміни" і мені дали один. Там я прочитав кілька цікавих мені статей, а також побачив статтю на тему "Релігії світу" (на мою думку дуже нецікаву). В кінці журналу була маленька анкета-відгук про журнал, яку слід було відправити поштою в Київ, що я і зробив.

Я вже встиг забути і про журнал і про анкету, як ось одного разу до мене в кімнату, в гуртожитку, завітали двоє хлопців і сказали, що вони з християнського студентського руху "КЕМПУС" і прийшли познайомитися зі мною. Ми трохи поспілкувалися, а один з них, Петро, навіть заграв на гітарі, що стояла в мене в кімнаті, розповівши при цьому, що на КЕМПУС-клубі співають різні християнські пісні, спілкуються на духовні теми, вивчають Біблію і таке інше. Хлопці - Петро і Міша - запросили мене на КЕМПУС-клуб і подарували відеокасету "Ісус. Спеціальний спортивний випуск", яку я ще досі (!) не дивився. Я сказав, що обов'язково колись завітаю, бо хотів би знайти хороших друзів у Львові. Тільки одне ніяк не вміщалось в голову: навіщо студентам-християнам збиратись і спілкуватись? А прославляти Бога у піснях? Це так дивно!

Пройшов рік. Я був вже гордий другокурсник, що "пережив" дві сесії, отримував стипендію та піти на КЕМПУС не попадало... Знову жовтень і знову роздача журналів. Після роздачі, за тиждень, до мене в гості зайшли хлопець і дівчина з КЕМПУСу - Саша і Наталя. Вони розказали мені про якісь "чотири духовні закони", про існування яких я раніше і гадки не мав, та подарували маленьку брошурку на память - "Чи хотіли б ви знати Бога особисто?" Саша і Наталя розказали мені про те, що КЕМПУС планує на одній із зустрічей показувати фільм "Страсті Христові", а потім усі бажаючі можуть поїхати на трьохденну конференцію в Яремче. Я подумав, що це хороша думка і погодився. Сходив на фільм, який мене чомусь зовсім не вразив.

А от конференція була для мене великим шоком. Перше, що вразило неймовірно - дуже хороше ставлення студентів один до одного. Три дні жив у кімнаті з двома хлопцями, які зруйнували всі мої стереотипи про старші курси. Ці хлопці були виховані, моральні і чесні, що в теперішні часи ніяк не побачиш серед молоді. А один із них, Леонід, у особистій розмові зі мною сказав, що його не дуже хвилює, що про нього думають люди, більш важливо, що про нього думає Ісус Христос.

І головне: на цій конференції я почув від лектора щось дуже дивне. Бог дуже-дуже любить нас, людей, своє створіння, проте ненавидить наш гріх - свідомі вчинки проти Бога. Поки є хоча б один гріх у людини вона приречена жити без Бога, а після смерті - вічні страждання. Вічні. Бог Суддя Справедливий . Проте Цей Суддя, зі своєї власної ініціативи, зі своєї великої любові Сам вирішив проблему гріха у наших стосунках - Він віддав на ганебну смерть Свого Улюбленого Сина Ісуса Христа. Ісус, проживши праведне життя, добровільно пішов на страждання і смерть, щоб своєю смертю заплатити за гріхи всього світу. Це вже відбулось 2000 років тому: Божий Син постраждав за нас і зараз, праворуч Отця, він пропонує кожній людині вічне життя в дар. Кожен просто зараз може вибрати - прийняти спасіння як дар чи жити своєю ілюзією про те, що спасіння йому не потрібне, а життя без Бога пречудова штука. Бог Сам приходить до кожної людини і просто каже: "Я помер за всі твої гріхи. Ти можеш прямо зараз навернутись до Мене, покаявшись і увірувавши в Мою жертву заради тебе. Чи приймеш ти те, що я пропоную тобі даром?"

На конференції я зрозумів: все моє життя було порожнє тому, що воно було без Бога. Я захотів розвернутись в інший бік, не просто йти кудись, з усім світом, а йти до Нього і бути з Ним. Я прийняв рішення. І хоча воно мені здалось дуже невпевененим, моє життя перевернулося з ніг на голову (чи з голови на ноги?). Раніше моє духовне життя зводилося до того, що ввечері я говорив швидко "Отче наш" і безтурботно засинав, не задумуючись, слухав мене Бог чи ні. Моє християнство було для мене лише звичкою, культурою, яка передалась мені від батьків. В церкву я ходив нечасто, виправдовуючись перед власним сумлінням тим, що я непогана людина, живу відносно морально, великих гріхів ніби нема. Я ніколи всерйоз не думав про те, заради чого я живу і що буде після смерті. Я вірив у міф: на фоні інших я непоганий, Бог просто непомітить мої дрібні переступи Його Закону. Зрештою, втішав я себе, всі ми грішні. Тепер все по-іншому. Я добре знаю: не раз грішив, що сварило мене з Богом, проте завдяки тому, що зробив Ісус Христос я став дитиною Божою. Я точно знаю: Бог слухає Своїх дітей, а я - Його дитя і тому завжди можу спілкуватися з Творцем через молитву. Крім того, раніше я практично ніколи не читав Біблію, яка, до речі, стояла у мене на книжковій поличці на найвиднішому місці. Якось я відкрив її на сторінці, де псалмоспівець надхненно прославляв Бога. "Нічого собі - подумав я, - аж такої слави достойний Бог!". Тепер я вельми шкодую, що стільки років нехтував Божим Словом. Те, що Господь відкрив Сам, ніколи ніяка людська мудрість не досягне. Я швидко прочитав усю Біблію і мені захотілось знову і знову перечитувати її. Просто дивно, що багато людей в Україні вважають себе християнами, проте вони жодного разу не відкрили Книгу, яку, без сумніву, написав Бог. Крім того, практично зразу я захотів розказати іншим про велику жертву Христа заради людей. Я дійсно радію, коли бачу, як духовно зростають молоді християни, яким я розказав євангеліє, як Великий Бог змінює наші життя і характери. Я вірю і знаю: Бог це не Той, що просто створив людей і залишив їх на самих себе, Він Той, Хто завжди поруч зі Своїми дітьми, Той Єдиний, на Якого можна надіятися і зараз, в буденних справах, і у вічності бути з Ним.

Звичайно, у мене, як і в кожного християнина бувають труднощі. У кого їх нема? Проте мене підбадьорює вірш, написаний Богом для Своїх дітей: "тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римл. 8:28). Бог поруч, що б не сталось, і Він все контролює.

Якщо ти дочитав до цього місця, але ти не маєш точної впевненості, де опинишся після закінчення короткої миті - життя - Бог пропонує тобі спасіння! Ти не повинен виконати список з багатьох пунктів, бути особливо моральним чи релігійним. Просто довірся Тому, Хто усе виконав, проживши бездоганне життя, проте пішов на хрест для Того, щоб ти спасся. Ти не заплатиш за свої гріхи свїми добрими ділами, Ісус вже заплатив за все Своєю кров'ю. Головне, чи довіришся ти тому, що зробив Він заради тебе, чи віритимеш у себе і покладатимешся далі на себе. Ісус сказав: "Того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть"(Івана 6:37). Вибір за тобою!