Хочу розказати Вам про те, як Бог дивним чином вів мене останнім часом.

У червні 2006 року я щасливо закінчив Природничий коледж, здобувши диплом молодшого спеціаліста, а вже з першого вересня вчився на факультеті електроніки львівського національного університету. Я знав, що навчання на факультеті на порядок важче, ніж у коледжі. Чесно кажучи, у коледжі я менш-більш вчився тільки на першому курсі, на другому менше, а на третьму просто плив за течією. Літом були деякі обставини, які змусили мене подумати над своїм ставленням до навчання: літом я трохи працював фізично, допомагаючи одній Церкві з Київської області підготувати літній євангелізаційний табір для підлітків у Криму. У Криму я почав розуміти, що Бог показує мені те, що фізична праця – не найкраща діяльність для мене, і мені було б краще вчитися для того, щоб в майбутньому заробляти гроші розумом. Отже, я вирішив, що з першого вересня сумлінно вчитимусь.

Факультет електроніки виявився дійсно чимось серйозним. Тут постійно задають домашнє завдання, контролюють відвідування, проводять важкі колоквіуми, вимагають наявність всіх задач у зошиті, що розв’язувалися протягом семестру. Мені було важко увійти у ритм, тому що я занадто розслабився у коледжі. Словом, час до сесії постійно наближався і я добре розумів, що це буде серйозне випробування для мене. Здаючи екзамени у січні, я навіть не цікавився переліком питань, даними на іспити. Я просто вчився з конспекту, думаючи, що матеріалу в ньому достатньо, адже я ходив майже на всі лекції. Як виявилося, на лекціях дали нам приблизно 2/3 потрібного на іспит, а решту слід було шукати самостійно. Зрештою, все закінчилось сумно: з першого разу я здав лише атомну фізику, і то лише тому, що лектор не ставить двійку тим, хто відвідував усі лекції. Уявляєте, як в мене було на серці, коли я отримав третій талон (читай „двійку”) з чисельних методів, а парадокс ще й у тому, що в коледжі за практично той же предмет мене оцінили на відмінно?! Настрій у мене був поганим, проте він став ще гіршим, коли з методів матфізики мені пощастило хапанути „комісію”. Слід справедливо зауважити, що велика кількість талонів не дивина на нашому та фізичному факультетах, а радше багаторічна закономірність. Наприклад, минулого 2006 року група з кафедри радіоелектронного матеріалознавства отримала 11 талонів і одну трійку. Цього року викладач з теоркафедри поставив десь 33 чи 35 талонів на потоці, де навчається 70 студентів.

На комісії я почав серйозно думати про майбутнє. Я готував себе до того, що мені слід шукати роботу і родзинкою тут було те, що мені ще рік слід відслужити у лавах української армії. Я перебирав можливі варіанти в голові, навіть запланував поговорити з кількома людьми про роботу, думав, що робитиму після армії і т.д. Я також думав про те, чи має Бог для мене якийсь план за межами університету. Якось, перед тим як здавати свою комісію, я в деякій справі зайшов у головний корпус. Знаєте, наш львівський університет здався мені просто чудовим. Я ніколи не звертав уваги, в якому храмі науки я маю честь вчитися. І дійсно, наш Франковий університет – навчальний заклад з великими традиціями. Тут вчився Іван Франко та 20 років працював професор Михайло Грушевський. Я подумав: Як добре, що Бог дав мені можливість вчитися 3.5 років у стінах найстарішого університету в Україні.

Словом, я трохи взявся за голову. В останні два дні я вивчив 21 з 32 питань, навчився розв’язувати потрібні рівняння та брати інтеграли потрібними методами. Чесно кажучи, це було не складно, просто вимагало трохи часу. Я також багато молився і просив багатьох людей з різних міст і церков молитися за мою сесію. Мій друг Роман, студент 4-го курсу фізичного факультету, теж мав труднощі з сесією і перездавав один залік в той день що і я, і на тій же кафедрі. Складання іспиту мало початися о 11.00, проте за найкращими традиціями теоркафедри, його почали на годину пізніше. Деякі студенти-комісіянти цокотіли зубами з страху ще з 9 ранку – прийшли на „всякий випадок раніше”. Викладач поставив перед нами білети на парті і сказав кілька жартів щодо навчання, які нам не здались тоді смішними. Він, щоб не гаяти часу, сам швидко роздав нам питання і задачі. Глянувши на білет, я зрозумів: фортуна повертається до мене обличчям – мені випав найлегший білет з двома питаннями, які я знав. Я написав теорію, розв’язав завдання, і побачив, що у моїх сусідів справи кепські: аркуші у них залишались майже чистими. Викладач швидко перевірив наші роботи, задав нам по кілька запитань і оголосив результати. Я набрав стільки балів, що на екзамені мав би 4, проте тут, на комісії, радів трійкою. Трьох із п’яти вигнали. Радіючи, що здав, я поспішив розказати про радість Роману, який саме стояв на вулиці під теоркафедрою, очікуючи, коли ж, нарешті, розпочнеться його залік. Потім я відразу перексерив комісійний талон (на пам’ять) і почимчикував в гуртожиток – наступного дня починалося навчання. Моїй вдячності Богу не було меж!

Сподіваюсь, у вас вистарчить бажання та наполегливості вчитись.
„І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!”(Колосянам 3:23)

Не зустрінемось на комісії!